Забезпечення психологічного-педагогічного супроводу дітей
з особливими потребами

Питання психологічного і соціального супроводу дітей з особливими потребами знаходиться на перетині функцій багатьох спеціалістів. Визначаючи основні завдання на 2023-2024 навчальний рік педагогам рекомендовано звернути посилену увагу на проблеми супроводу всіх учасників освітнього процесу, що сприятиме пристосуванню освітнього середовища до потреб дитини з урахуванням її особливостей та можливостей, забезпеченню соціальних потреб.
З цією метою проводиться вивчення індивідуальних особливостей учня, його можливостей і потреб, рівня сформованості у нього пізнавальних процесів і дій.
Таким чином, вивчення дитини має бути спрямоване на:
- співвідношення рівня розумового розвитку дитини і вікової норми;
- рівня розвитку когнітивної сфери;
- особливості емоційно-вольової сфери;
- індивідуально-типологічних особливостей;
- рівня сформованості мотивації до навчання;
- рівня розвитку комунікативних здібностей;
- розумової працездатності та темпу розумової діяльності.
Під час вивчення дитини визначаються фактори, які зумовлюють
труднощі пізнавальної діяльності, спілкування та соціальної адаптації, а також ті резерви, які можна використовувати у корекційно-розвитковій роботі.
Під час вивчення індивідуальних особливостей дитини важливо враховувати особливості її розвитку та фізичні обмеження. Психофізіологічні особливості дитини, рівень її розвитку, потенційні можливості щодо опанування навчальним матеріалом є основним індикаторами, які беруться до уваги при розробленні індивідуальної програми розвитку.
Індивідуальна програма розвитку розробляється групою фахівців (заступник директора з навчально-виховної роботи, вчителі-дефектологи, психолог, медичні працівники закладу), з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими освітніми потребами. Така програма розвитку містить загальну інформацію про учня, визначає систему додаткових послуг інших спеціалістів, засоби і шляхи щодо необхідної адаптації навчального середовища, модифікації навчальних матеріалів, індивідуальну навчальну програму та за потреби індивідуальний навчальний план.
Основна мета індивідуального планування – пристосування середовища до потреб дитини шляхом надання їй додаткових послуг та форм підтримки у процесі навчання; організації спостереження за динамікою її розвитку.
Супровід розвитку першокласника
Дитина як феномен є складним утворенням, її розвиток – постійний невідворотній процес. Часто дорослі не встигають за змінами в розвитку дитини. На практиці доведено, що дитина буде відкрита до нових знань настільки, наскільки дорослий знатиме її характер, інтереси, прагнення; зможе вгадати, що вона задумала, разом з нею рухатися, підтримувати, підказувати, допомагати.
Окремої уваги потребує початковий етап шкільного життя першокласника. Незважаючи на численні спроби оптимізації освітнього процесу початкової ланки освіти, важливі моменти залишаються поза увагою фахівців. Очевидно, що перехід до шкільного життя є стресовою ситуацією для дитини, але дорослі не беруть до уваги того, що для входу в «норму» потрібен певний час, і в кожної дитини він свій. Водночас, з першого дня шкільного життя її прагнуть ввести в режим шкільної дисципліни: правила для учнів, класно-урочний розпорядок дня, а головне – учбові завдання на уроках та ще й домашні завдання.
Першокласник не просто перебуває у стресовому стані, у цьому стані відбувається і розвиток психіки дитини. На неї тиснуть нагадування про відповідальне ставлення до нових обов’язків учня. Таким чином, до стресу додається вмотивована тривожність.
У психолого-педагогічній науці цю проблему давно ґрунтовно досліджують. Достатньо посправжньому любити дітей, дбати про них як про власних. І тоді стає все просто й зрозуміло: зняти тривожність, розвіяти страхи, відродити усмішки, подарувати радість спілкування, допомогти познайомитися з сусідами, почути й задовольнити бажання дітей (в що погратися, яку пісню послухати, яку книжечку почитати тощо). Одним словом, маємо наситити життєпростір першокласника позитивними емоціями та домогтися адекватного настрою кожної дитини, щоб вона відчула себе в колективі однолітків, друзів захищеною новим дорослим – другом, наставником, Учителем. А головне: він (учитель) – ось, зовсім поруч, до нього і доторкнутися легко, і говорити з ним просто і не боязно.
Кiлькiсть переглядiв: 277